Помер Бернард, помирає епоха
Чудова кар’єра добігла кінця у 2019 році, коли маестро Бернарду Гаітінку було аж 90 років. Хіба не вражає, коли людина в такому віці подорожує світом, долає кілометри і години, різниці в часі, різниці в культурах, розмовляє різними мовами (і не тільки замовляючи страви в ресторані)? Кожного тижня інша країна, інше місто, інший оркестр, правда, завжди один з найкращих оркестрів…
Життя маестро обірвалося цими днями, після лише двох років на пенсії. Сум за легендою і радість спогадів заполонила фан-групи в соцмережах: десятки років на вершині диригентського мистецтва в концертних залах та студіях звукозапису, обкладинки вінілів, компактів, цифрових альбомів. Який же я дурень, що не купив вініл останнього його концерту з Берлінським філармонічним! І який я щасливий, що побував на тому концерті, ще не знаючи, що він був останнім! Концерт записували в унікальний спосіб: на вініловий мастер, без цифрових обробок, взагалі без жодних обробок і перекодувань. Прямо з чудових мікрофонів Нойман на платівку. Потім наштампували обмежений тираж вінілових важких дисків і виставили на продаж по 200 чи 300 євро… продали за секунди. А я прогавив.
О! То було яскраве враження. Грали конецерт для фортепіано Моцарта (для розігріву) а потім… О, що було потім… Сьома симфонія Брукнера. В мене сльози витупили першого разу із першими дотиками піаніста до клавіш, а другого разу — із першим форте на симфонії. Той концерт побудив мене на багато вражень, які я відразу виклав того часу в окремому дописі, посилання на котрий подано нижче.
Доволі давні записи Гаітінка із своїм рідним оркестром Концертґебау, Амстердам, всіх симфоній Брукнера, а також всіх симфоній Малера — це еталони, котрі повинні лежати у Паризькій палаті стандартів. Це вершини, котрі ніхто не подолав. Караян, звичайно ж, був супер зіркою і виконував добре, але без такого вогню. Челібідаке, ще той вар’ят, робив із своїм Мюнхенським філармонічним все, що хотів. І в нього виходило фантастично, особливо третя Брукнера. Але лише Гаітінк, серед диригентів епохи масового поширення аудіо записів, домігся певного ідеалу наскрізь усі симфонії генія.
Якщо хтось не слухає Брукнера — не бійтеся, послухайте. Ви або зненавидите, або полюбите. Але він точно не стане фоном, як і картина Пікассо не стане шпалерами. Проте дуже мало хто навіть з диригентів розуміє Брукнера, томе треба почати слухати із Гаітінка, або, як крайній, прісний і нейтральний варіант, із Караяна. Зрілі симфонії у Брукнера майже всі, адже він почав писати їх, можна сказати, “на старість”, тобто десь у моєму теперішньому віці 40+. Дійсно популярні і виконувані починаютсья із третьої, про яку ходить легенди, але мелодії, котрі врізані в вуха цивілізації, це четверта, сьома і восьма.
Я вже два роки сумую за Гаітінком і розумію, що він, можливо, вже у кращому місці. Можливо, навіть зустрівся з Брукнером і перше, що той йому сказав: “Шкода, що вініл з Твоїм останнім концертом у Берліні Бог не дозволив взяти сюди, чи ти теж прогавив свою копію?”
